Энциклопедия Криминалиста

 
 
Міста Росії > МОРШАНСК > 360 ПОРЕЧЬЕ

 
 

Menu

 
 
 
 
 

360 ПОРЕЧЬЕ

"Зоря", в 1912 звідси йшли полярні експедиції Г. Л. Брусилова на шхуні "Св. Ганна" і В. А. Русанова на судні "Геркулес". З 1903 Олександрівськ - місце политич. посилання.

З 1935 П. - гл. база Північного флоту. У роки Вів. Батьківщин. війни 1941-45 тут перебував командний пункт командуючого Північним флотом контр-адмірала А. Г. Головко. Через П. здійснювався рух союзних конвоїв (усього їх проведене 1548). У совр. П. - пр-тия пищ. пром-сти. Пам'ятники: Героям-підводникам (1944, скульп. Л. Е. Кербель), командирові підводного човна Ф. Видяеву, военно-мор. медикам, обеліск слави "Пам'яті героев-североморцев" (1967).

ПОРЕЧЬЕ , назва м. Демидов у Смоленській обл. до 1918.

ПОРОНАЙСК , у Сахалінській обл., обласного підпорядкування, районний центр, в 288 км до С. від Южно-Сахалинска. Розташований на вост. узбережжя о. Сахалін, у Тымь-Поронайской долині, в устя р. Поронай, на березі зал. Терпіння Охотського м. Ж.-буд. станція на лінії Южно-Сахалинск - Ноглики. Автомоб. дорога (Южно-Сахалинск - Олександрівськ^-Сахалінський). Порт. Аеропорт. Нас. 26,1 тис. чіл. (1992; 22 тис. в 1959; 16,8 тис. в 1979).

На території совр. П. по сусідству із селищами айнов, нівхів і ін. в 1869 засноване рос. поселення - пост Тихменевский. Згідно Портсмутскому мирному договору 1905, що завершив рос.-япон. війну 1904-05, юж. частина о. Сахалін (до 50-й паралелі) відійшла до Японії. З 1945 - у складі Росії. До 1946 П. наз. Сикука, з 1946 - місто П. У совр. П.: заводи - целюлозно-паперовий, цементний, "Буддеталь"; лісопромисловий комб-т; рибальський колгосп; звероводческий радгосп по розведенню норок.

Літ.: Міста Сахалінської області, Южно-Сахалинск, 1978.

ПОРХОВ, районний центр у Псковській обл., в 88 км до В. від Пскова. Розташований на Шелонской низм., на берегах р. Шелонь (басс. оз. Ільмень). Ж.-буд. станція на лінії Псков - Дно. Нас. 14,2 тис. чіл. (1992; 5,6 тис. в 1897; 8,0 тис. в 1926; 13,2 тис. в 1979).

П. - одне з найдавніших міст області. Осн. в 1239 князем Олександром Ярославовичем (у майбутньому - Невським) при створенні системи фортець на р. Шелонь по границі Новгородської землі. Первонач. дерев-земляна міцність була знищена пожежею, нова кам'яна побудована в 1387, реконструйована в 1430. До 1478 - у складі Новгородської феодальної республіки, важливий стратегич. пункт на границі з Литовським кн-вом. В 1346 витримав облогу війська литовського князя Ольгерда, в 1428 - литовського князя Витовта. З 1478 - у складі Русявий. гос-ва; П. уважався однієї з його 12 головних фортець. З 1776 - у складі Псковської губ. П. здавна був відомий як центр торгівлі льном.

Герб Порхова . "У верхній частині щита герб Псковський. У нижньої - у блакитному полі древній, многопретерпевший від облог замок, початківець відновлятися, як по історії значиться". Высочайше затверджений 28.5.1781.

У роки Вів. Батьківщин. війни 1941-45 місто було окуповано з 11 липня 1941 по 26 февр. 1944 ньому.-фашистськими військами, що влаштували під П. концтабір (на цьому місці спорудять обеліск). Перед відступом ньому.-фашистських військ з П. було висаджено св. 90% будинків. Після відновлення місто багато в чому втратив свій довоєнний вигляд.

У совр. П.: релейний, вапняний і сыродельный з-ды; меблеве об'єднання "Порхов"; льонозавод; хлебокомбинат; лісгосп. Краеведч. музей.

Древня міцність перебуває на правом бережу Шелони; у плані - п'ятикутник, стіни - з місцевого сіро-жовтого вапняку з вежами (збереглися Середня, Никольская й Мала). Усередині міцності: кам. Никольская ц. (1412, відновлена в 1777). На левом бережу Шелони - Спасо-Преображенская ц. (уперше згадується в 1399) і ц. Різдва Богородиці (14-15 вв.).

В 15 км до Ю.-В. від П., на березі Шелони, - быв. садиба князя А. Г. Гагаріна Xоломки (нині - турбаза): будинок (1913, по проекті арх. И. А. Фоміна), мальовничий парк. У нач. 1920-х рр. у Холомках і сусідньому з ним маєтку Бельское Устя петрогр. Будинком творчості була організована художеств. колонія, у до-рій жили й працювали К. И. Чуковський, М. В. Добужинский, Е. И. Замятін, В. Ф. Ходасевич, Г. С. Верейский, М. А. Лозинский, В. А. Милашевский, М. М. Зощенко, М. Л. Слонимський і ін. письменники й художники. В 18 км до Ю. В. від П., у с. Волыново, - быв. садиба графів Строгановых: дім-палац (центр. частина в барочному стилі, бічні - у классицистическом, кін. 18 - нач. 19 вв.), великий пейзажний парк (ок. 100 га, 97 видів дерев, чагарників). В 10 км до З. від П., у горбкуватій місцевості, на березі р. Замазка, розташований бальнеологич. курорт Xилово; основні природні лікувальні фактори: мінеральна вода й лікувальна иловая бруд, к-рые використають для лікування хворих із захворюваннями органів руху й опори, органів травлення й нервової системи. В 12 км до Ю.-З. від П. - меморіал "Красуха" з монументом "Скорбна псковитянка" (скульп. А. П. Усаченко), перебуває на місці, де в 1943 минулому заживо спалені 283 жителя буд. Красуха.

Літ.: Панченко И. Я., Порхов, Л., 1979; Цеглярів А. Н., Кам'яні фортеці Новгородської землі, Л., 1984; Визначної пам'ятки Псковської області, 4 изд., Л., 1987; Курчавов И. Ф., Городок на Шелони, Л., 1989.

ПОХВИСТНЕВО, у Самарской обл., обласного підпорядкування, районний центр, в 159 км до С.-В. від Самари. Розташований на левом бережу р. Великий Кинель (правий приплив р. Самари). Ж.-буд. станція на лінії Москва - Челябінськ. Нас. 27,5 тис. чіл. (1992; 22,6 тис. в 1959; 24,9 тис. в 1979).

Осн. в 1888 як селище при ж.-буд. роз'їзді на магістралі Самара - Уфа.

В 1902-04 побудована ж.-буд. станція. В 1935 пристанційне селище став районним центром, в 1947 перетворений у місто. У совр. П.: видобуток нафти й газу; заводи - верстатних вузлів, сажевый, по произ-ву бітуму (т.зв. похвистнита), залізобетонних виробів; меблевий комб-т, пр-тия по произ-ву будматеріалів, пр-тия легкої й пищ. пром-сти. Краеведч. музей. Місто розташоване по обидва боки жел. дороги, витягнуть із З. на В. на 7 км. ДО С. від станції - селище нафтовиків, до Ю. - селище Самаргаза, сев. і юж. частини з'єднані шляхопроводом.

Літ.: Ендураев В. А., З історії Похвистневского району, у сб.: Краєзнавчі записки, в. 2, Куйбишев, 1971.

ПОЧЕП , районний центр у Брянській обл., в 84 км до Ю.-З. від Брянська. Розташований у межах Придеснинской низм., на р. Судость (приплив Десни). Ж.-буд. станція на лінії Брянськ - Унеча. Нас. 17,5 тис. чіл. (1992; 8,3 тис. в 1897; 13,5 тис. в 1926; 15,5 тис. в 1979).

Уперше згадується в 1457, як місто - в 1503. В 1610 під час польско-литов. інтервенції в стін П. загинуло ок. 4 тис. його захисників. В 1618 відійшов до Польщі; в 1686 остаточно приєднаний до Росії. В 1708-09 по указі Петра I був заново укріплений і став опорною базою рос. військ. В 18-19 вв. П. належав князеві А. Д. Меншикову, потім останньому гетьманові України графові К. Г. Разумовскому, графові К. П. Клейнмихелю. П. був значит. торг. центром, проводилися 4 щорічні ярмарки; найбільш відомої була Ильинская (з 1665), що тривала звичайно 6 днів. Жителі торгували прядивом, конопельним маслом, медом, хлібом, яблуками. В 19 в. П. - містечко

 

 
 
© 2010 Энциклопедия Криминалиста